Дафна

Кохання  не  шукай  мого…  
я  вільна
як  Дафна
на  самотність  приреклась
вона  ж  такою  гордою  була
зреклася  Аполлона
божевільна…

Кохання  не  благай  мого…  
я  скута
як  дерево
корінням  уп’ялась
у  землю  болю
ніби  пів-крила
тріпоче  у  душі  моїй  спокута

Не  приручай…  
не  приручай  мене!
я  дика,
як  пташка
із  незайманих  дібров
стихіям  в  унісон  пульсує  кров
мовчать  мої  страждання
аж  до  крику…

Я  –  ніби  Дафна,
ти  –  неначе  бог
і,  як  вона,  до  тебе  промовляю
то  люто  крижанію,  то  палаю
моя  самотність  дивна
як  і  світ…
о  раю  мій!
не  бути  нам  удвох…

О  Аполлоне!
ти  –  моя  вина
пробач  за  розпач  першої  любові
плети  з  мого  гілля  вінки  лаврові
моя  свобода  –  вічна
як  і  біль…
тобою  я
нескорена  одна…

О  Аполлоне!
не  цурайся  втіх
даруй  кохання  небо-оким  дівам
голуб  красу  і  слухай  ніжні  співи
ця  повість  безкінечна
як  і  час…
о  мій  нектар!
пробач  невинний  гріх!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442029
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: Лілія Ніколаєнко