Люблю, як літній дощ періщить,
Гарцюють краплі по воді у танці,
Як прохолода тіло тішить,
І не важливо, чи це вдень, чи вранці…
Довкілля від дощу змокріло,
І дрижаки від холоду напали,
А вітер свище знавісніло
І заганяє воду у канави…
Схилили віття верболози,
І листя плаче краплями рясними,
Лякають блискавками грози,
А в небі грім гуркоче без зупину…
Як сіра орґанза, жорсткі ґардини
Закрили голубінь і світло сонця,
Згорнули пелюстки в саду жоржини,
Гілля шалено стукає в віконце…
Сміття пливе, як субмарини,
У дощовій воді брудних потічків,
До водостоку у шпарини
Біжить бурхлива тимчасова річка…
Кричать налякані клаксони,
Авто буксують у воді глибокій,
Шлють Автодору водії прокльони,
Втрачають рівновагу й спокій…
Дороги – це завжди проблема,
В усі часи історії країни,
Не винен дощ - у нас така система,
Все перетворює в руїни…
Шляхи насправді в нас жахливі!
Попри мінорну нотку у фіналі,
Закінчу вірш на позитиві,
І вип’ю сонячне вино в бокалі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442258
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.08.2013
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО