Такі тривожні й теплі стали твої сни,
Такі вологі стали очі на світанку,
Закінчитися вже мало все неприкінці весни,
Залишивши в душі лише маленьку ранку.
Але розщедрились чомусь боги до нас,
Не змили часу зливи й забуття потоп,
Не знищив й попереду Парнас,
І попід самі хмари повно там незірваних квіток.
Я часом теж все думаю, чому так стало,
За що такому темному, аж чорному мені
Таке велике і гаряче щасто впало,
Що не знаходжу його більше у вині.
Але розгадки вперто не шукаю,
І навіть ще обручки не обрав,
Лише за руку все міцніш тебе тримаю,
Аби осінній ранок тебе в мене не забрав.
Тепер й ти до ворожки потай не ходи,
Не відповість вона кого я кличу,
І дивилюся тоді куди,
Коли стою до темного вікна обличчям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442410
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2013
автор: Latur