На Посуллі забарився знову я,
довго-довго слухав соло солов’я.
Непомітно світла нічка відцвіла,
бо зі мною щебетушечка була.
Притулився до Засулля тихий став.
В тебе очі волошкові, дивний стан.
Пахко стеляться покоси до ріки.
Буйнотрав’я, чисті роси – світ який!
Посульчанко, дай рученьку! Не барись.
До милого козаченька пригорнись.
Як же гарно в серці скрипка виграє.
Ніжне сонечко єдине ти моє.
Я тобі симпатизую. Я – такий.
Грошеняток наскиртую, і – гаки!
Буде свайба на Посуллі. Ще й яка!
Вже вулкан в юначих грудях закипа!
На Посуллі соловейко – тьох та тьох!
Виглядає твоя ненька – де зятьок?
Ти – моя Посульська Муза. Тільки ти.
А від долі не сховатись, не втекти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА