Вони все відстоюють право на власну свободу
І гучно кричать загалом про права неясні.
"Ми - вічна константа, стабільність скрізь нині у моді,
"А ваші поради давно в печінках, навісні !"
Бо ми, королеви, життя чітко знаємо ціну,
І все, чого панночкам варто від нього хотіть,
Та висновки наші, на жаль для вас, будуть незмінні:
Ми самі вирішуєм - буть чи не буть тобі, Світ.
І Світ, наче, мав би погодитись, тихо скорившись,
Та втопляться щастя ключі у порожності слів,
І страху проступлять в очах неприховані риси,
Як досвід на шиї свій зашморг затягне з вузлів.
Заб'ються в конвульсіях жаху "обраниці долі":
"Що скажуть, подумають? Зрештою, бачить все Бог!
Так вчили батьки, та і принципи наші суворі,
А так лиш повії учинять без тіні тривог!"
Та поки жива репутація - очі на варті,
І стежать, щоб плями життя не псували досье.
Можливо, до себе прислухатись інколи варто?
Чи маєш свободу, як раб твою душу клює?!
Повірте: одужання є, як свідома хвороба.
Наслідувать легше, ніж пошуки власного "Я",
Та успіх чекає на сильну і впевнену спробу,
Ти справжній, коли в маячні свою суть відстояв!
Дівчата, себе не втрачайте, краса - це природність.
Як хочеться бачить незмушену посмішку з вуст,
Щоб танули в серці льоди перед вами холодні,
"Богиня!", - до тебе з тріумфом скоріш пригорнусь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442638
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Олександр Обрій