[i]Хто я така? Нажаль уже не знаю.
Хто в дзеркалі стоїть передо мною?
Вона якась страшна – круг неї все згорає.
І вся краса для неї – всього лиш купка гною.
Хто це така? Нажаль уже не знаю.
та все ж, чому нажаль, можливо і на щастя?
Та щастя плаче лиш й зітхає.
Бо бач – само попало в свої ж снасті.
Хто я така? Чи може що таке я?
Та все ж не хочу я… Не хочу знати.
Чи є десь в світі панацея,
Яка мене врятує від апатій?
Чи може ні… Меланхолія!
Стара товаришка пропаща…
Вірші складає, губить мрії…
Чи десь від неї є лікарство?
Нема. Не буде. Не було й нема.
Цинізм із ребер випирає.
І падає на очі сіра пелена,
й маленький вогник тихо догорає.
Де ж те життя? Де ті солодкі мрії?
Далеко вже за моїм небокраєм..
І вітер грається із попелом надії…
Хто я така? На щастя, вже не знаю![/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442659
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Тетяна Хоронжук