Твоя непричесана ніжність сполохує душу,
стирає кордон, за який ще до того не рушив
ніхто і ніколи. А ти так нахабно заліз
без жодних пояснень, законних причин або віз.
З тих пір у моїй загартованій смутком душі
ідуть безупинно холодні весняні дощі,
я ними вмиваюсь і бачу обличчя твоє,
такого мій розум уперше в житті зазнає…
А очі твої, як великі морські маяки
засвічують простір, і тінь від твоєї руки
лягає на мій невеличкий розгублений світ,
і врешті любов, наче сонний насуплений кріт,
із темних глибин на поверхню землі виповза,
бо всі його сни ти на руку собі нанизав…
І ось це кохання, народжене на глибині,
наповнює ріки, вмика прибережні вогні,
і повниться світлом пливкий прохолодний етер,
і світ ворушиться, який до сьогодні завмер…
Глевке почуття обернулось коханням в мені…
Спасибі, що вліз за кордони тієї весни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2013
автор: Марія Родінко