Упасти б вже в сон, від безсилля
Забутись в холодній пітьмі
Здається, в оцім божевіллі
В думках, як у власній тюрмі.
А ще є таке, як "самотність"
У натовпі, серед людей.
Всі вірять в свою надприродність
І кожен із них Прометей.
Ось Я, мінус сон, забуваю
І краще уже не зроблю.
З очей пелену все зриваю
З думок, що так завше люблю.
О,так! Я пишу геть кульгаво
І мозок мій знов не збагне
Мені не потрібні всі "браво"
Та щось все ж таке головне.
І часом Тебе забуваю,
І краще уже не зроблю.
В собі самоту розриваю,
По факту її теж люблю...
Кого із вас більше? Не знаю...
Та краще уже не зроблю.
Нарешті...безсилля, вітаю!
У сні все тобі переллю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442721
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Інна Іріс