Все почалось зі слів "Mea culpa".
Непрозорість наших вин-провин
Говорила, що у чаші - палаюче зарево,
Але, якби ж ми були чистими,
То необхідності неототемізму і не було б.
Тіло і кров. Ім'я Твоє. А всюди - Deo Volente.
Мені би знов сповнитись щирістю,
Але зараз святість - це спогад.
Твоя духовна оголеність - відвертий епос
Людського тіла, проте тандему не буде,
Бо один рід проковтнув свого ближнього.
І не треба питати: "Де брат твій?",
Він солодко спить на дні фоліантів,
Саркофагів із загострених слів.
Римування ж втіка від нашого віку,
Слову ж бо треба жива тятива
Пророчих приречень,
А Ти й далі мовчи.
Я вже полюбила свої домовини.
Краще вони, ніж теляча брехливість,
Хула через ніж у серці наближеного,
Аніж "покірність" диявола із молитовним
Супроводом зі слів "Nominedomine". Nominеdomine.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442749
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Олена Ганько