Вени оголені вдосталь,
Сиплеться сіно з горищ.
Дівка низенького зросту,
Скільки ночей ти гориш?
Спина прогнулась лозою,
Очі донизу спадА.
Котику попід ногою
Зранку наснилась біда.
- Матінко, я не лінива,
Себто поплавився віск…
Вона подивиться криво.
Що їй до доньчиних сліз?
Що їй до квітів политих
І до блискучих підлог?
Тостів, гарячий обідів?...
- Де зшиті плаття для трьох?
- Прошу, не сердьтеся, мамо,
Встигну, лиш дайте свічки.
(Матір придбати їх мала,
Ліньки ж до ярмарку йти.)
- Чи не топила надвечір?
Іскри ще є від вогню.
Заслінку звільниш з-під печі.
Світло, неначе в раю!
Не прихаращуйся, доню,
Маєш по горло ти справ,
Чуєш, трублять з бастіону?
Принц нас гукає на бал!
Скільки ночей ти горіла,
Тліла, та все задарма.
Мав би до тебе хтось діло,
Діла, як того, нема.
Все в ідеалі навколо,
Крім надвологих очей,
Сяйва зірок на подолі
І невагомих плечей.
Щоб відчувати всім серцем,
Як розквітає весна,
Мрія у тебе, здається,
Вже не така й вартісна.
Двері відчинить гарбуза
Дивакуватий лакей.
- Котику, я повернуся
Ти почекай тут на мене…
11 сер 13
Mb
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442763
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 11.08.2013
автор: Митрик Безкровний