Падаю, встаю, знову падаю.
Навколо мене Всі летять уверх,
А я - униз. Здається: в Падую.
Ні! Тепер я в небі величний стерх!
Повітря крилами спіймав потік.
Я лечу, мов п'яний від бурлеску.
Ландшафт Європи внизу вмить протік,
Мов рибу я протягнув за леску.
Я - хмара, промінь, крапля дощова,
І падаю на обличчя хлопця.
Змахнув мене? Змахнув як комара?
В душі його я вже ліг на денце.
Яке блаженство це - мати тіло!
Холодність думок, немов це іній!
То в чому ТриЄдність Попросило
Щоб сірість ця стала справжній геній?
12.08.2013
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442915
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 12.08.2013
автор: Левчишин Віктор