Настоло тепле літо
й минув вже піст
змінилось щось можливо в світі
хтось пізнав життєвий зміст...
На вулиці товпа народу
у кожного свої дрібниці
а я сиджу і вгадую погоду
біля старенької крамниці...
Проходять пари біля мене
щось шепочуть, насьміхаются
аж кипить у венах...
- Ти дивись в поета граєтя!
Та я у них поваги не шукаю
хай думають як заманется
та зла на них я не тримаю
любовю моє серце бєтся.
Буде дощ бо небо затягає
та лишусь... тут буду сидіти
дивитимусь як бруд з доріг змиває
як краплі обнімають квіти...
Як миють листячко дерева
як трава радіє, та шумить
та як дощик дражнить лева
що із сталі поряд мене спить.
А люди парасолями накрились
все кудись то поспішають
неначе парашутики заметушились
лиш но не літають.
Я буду мокнути, спостерігати
хоча й вразливого нема нічого
та скільки в світі сожна проживати
й не бачити старання Бога...
Це ж лише дощ! А що зробив...
невтримавшись я вийду із калини
хоча я завжди дощ любив
а може й справді половину...
Я буду мокнути, під ним крутитись
по траві зелені
я зможу цими краплями напитись
бо ці краплі з неба, є свячені!
5 квітня 2011 рік...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442986
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2013
автор: Ель Демір