Присвячено моїй дорогій мамі. Відійшла до вічності більше 13 років тому.
Згадалося...
- Ти мене родила
І неначе квітку
Пестила, ростила,
Дмухала на цвіт.
Ти мене водила
В царство трав улітку
І в душі будила
Віру у цей світ.
Приспів:
Як ніч, ці дні!
Ти йдеш за небокрай.
О, мамо, ні!
Мене не покидай.
Не рви цю нить,
Що була поміж нас.
Пече, болить,
Таке не згоїть час.
Ну, як мені, скажи, без тебе
Продовжувать цей путь?
Дощами плаче синє небо
І серце грози рвуть.
Тебе, рідна, бачу
Квіткою жоржини.
Хоч біди немало
У твоїх літах.
Із років дитячих
У трудах щоднини.
На зорі вставала,
Вервечка в руках.
Приспів:
Як ніч, ці дні!
Ти йдеш за небокрай.
О, мамо, ні!
Мене не покидай.
Не рви цю нить,
Що була поміж нас.
Пече, болить,
Таке не згоїть час.
Ну, як мені, скажи, без тебе
Продовжувать цей путь?
Дощами плаче синє небо
І серце грози рвуть.
(Слова мами)
- Надійшла та днина.
Я своє відбула.
Як могла, прожила,
Рветься, рветься нить.
Ти вже не дитина.
Ти сім’ю здобула.
Що не так зробила,
Нехай Бог простить.
Приспів:
Як ніч, ці дні!
Ти йдеш за небокрай.
О, мамо, ні!
Мене не покидай.
Не рви цю нить,
Що була поміж нас.
Пече, болить,
Таке не згоїть час.
Ну, як мені, скажи, без тебе
Продовжувать цей путь?
Дощами плаче синє небо
І серце грози рвуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443358
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 14.08.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)