Чоловік лежав на холодній траві
Він був двічі мертвий і думав про те, що можна було змінити тоді
Коли на шляху з-під землі виросли кам’яні стовпи
І вогонь чуттєвих емоцій прози навколо них, куди не ступи
Коли найвищі ідеали волі змінювались плином морської хвилі щохвилини
Як викрав він циганку у заможної родини і подавсь із нею в Аргентину
У нетрях, посеред битої цегли, палало багаття
Гуділи в затишку ночі, у центрі міста, друкарські верстати
Посеред голих стін романтичні емігранти розважались і придумали танґо
Вони танцювали у двох, а прохожі казали "то спокуслива Єва і Чорний Янгол"
Єва була ув’язнена кайданами сумнівів, пробачавши мерцю всі його вади
Він її не пробачив, зустрівши ту саму, побачив циганчину зраду
І слова прози потекли рікою по кам’яній кладі столиці
Одні визнавали це творіннями душі, інші знущались, кричали "то все дурниці"
Сірий дим з’єднався в суміш із туманом глибоких, як його почуття, морів
Коли він дивився на дно, то бачив її, в день пристрасю жив, в ніч від пристрасті горів
Чорнилами плакав папір із зворотнього боку, а ночами письменник бачив кошмари
Наче він народився і знову став жити, а з храму доносився дзвін де він хоронив примару
Ковтки алкоголю і безперервності болю, як жаль, що наші думки є не в наших руках
Коли барви розмиті водою, малюють силуети, заряджаючи зброю і це на диво не викликає страх
Роками лежати де попіл Сонцем спаленого листя, полотном встеляє гарячі тротуарні плити
А непорушний принцип послідовністю сказаних слів вирішує, ніколи більш не жити але бути
В обіймах загадки глибоких синіх лабіринтів, куди потрапляють всі листи в пляшках, або без марок
Навколо якої яскраво зелені камені, палітра фантазійних мрій і посмішки русалок
Циганка не тримала його за руку, знімаючи золотий перстень і розказуючі про майбутні розлуки
Картини оживали і дописували строфи поем, не виходячи за рами, не видаючи ані звуку
Замість злочинців високопоставлені гості, колекція гарних облич, з ними сперечаються брутальні екстраверти
Рани від тризуба Нептуна пустилися в плач, Жак був все ближче до другої смрті
Як згадати зараз, то циганка йому нагадала незгоди і багато тих болючих розлук
А мрією виявилась наложниця Диявольського роду, її уста на смак мов бите скло, в мертвих очах втрачений дух
Більше жодної блакитної безодні у очах не буде та пристрасті якою майстер жив, він вже ніколи не забуде
Густі чорнила випалють правду на сірій долоні, слова у полоні від задоволення прокидається душа у грудях
Поруч заблукала дівчина, вона втомилась від кохання, молода її кров, це заговір знов, така сексуальна
Розкута ніч, з середини пуста, без ліку до ста, збивається з думки і тягне її до спальні
Вночі янгол раптом розуміє, що його руки зв’язані мотузкою і зведені усі зусилля нанівець
Вулкан виплескується лавою з розтопленим свинцем, гарячим каменем і сіркою палючою, отам другий кінець
Зелений берег, запахом вологого піску, ховає в непроглядності натягнуту ліску
Стікають краплі чорної мов кров смоли, і крижані від льоду руки, що його з хреста зняли
А іншим все було колись усе на лавці в парку, перевертням глибин від того ані холодно ні жарко
Злорадний регіт і циганська скрипка, і вогонь, що червоними крилами вистрибує з її долонь
Нестерпний біль з’їдає відчуття поразки і поранена душа, залите кров’ю від стріли поранене стегно
Ковток повітря наостанок, смерть вже близько, раз, два, три і потягли на дно
Історії, що чули тут рибалки, розповідали про кохання зраненого янгола до симпатичної циганки
Написані перекази пустилися по світу, як ті слова що не підносились до золотих сережок, а розліталися за вітром
А оборивалися легенди звісткою про дике горе, що янгола накрила чорна хвиля з тихого моря
Над гладдю вод раз-по-раз із небесної ненависті пускалися дощі, звісно ж, окроп не давав спокою його душі
Були навік забуті, наче все це сталося у сні, його страждальні крики, що луною віддавалися в бульвари
На старості забулися усім його пісні, а ті чорнила із паперу, де проза про кохання, все не висихали
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443670
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2013
автор: ura0701