Із тлінністю переплітається нетлінність,
Де в некошених травах ховається днина.
І лягає на серце печаттю повинність,
Сколихує сутність, люди скажуть - причинна.
А погляд сягає край дороги тополі,
Що у гордій поставі тамує самотність.
Не украла ж ні в кого чужої я долі,
Чом скупує життя дарувати спільність?
З плином часу все більше рубців на колінах
Та, ручкаючись з біллю, йду уперто вперед.
Молю Господа, щоби простив у провинах,
Аби відчула, що під ногами маю твердь.
16.08.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2013
автор: Валентина Ланевич