Могили пожадання – це твої уже мертві ілюзії.
Світ показав свій окривавлений бік.
Не прагни заліковувати,
Бо ті рани – деталі,
А в них - твій особистий диявол.
Це направду сльозовилитий танець,
Коли тіло здригається разом з душею,
Коли рухи набирають доленосності
Через кожен сотий рік.
Ти не жінка,
Ти – нова скринька Пандори,
Де на самотньому дні –
Надія.
Просто віри нема.
Є тільки ти.
Всесвіт – в людині.
Посудина з твоїх
Оголених струн
Не обійме твої мелодійні постулати,
Виокремлень не буде
Для гріховних причин.
Ти ковтнула-таки збідніле з роками вчення,
Яке вчило віддавати,
А насправді ти назавжди один.
Тільки ж метод сну
Промовляє,
Що
Сніг замітає
Усі сліди.
Навіть особисті, свої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443922
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2013
автор: Олена Ганько