Пролог
Усе почалося коли до влади прийшов Мольфар І. Він не міг змиритися з тим що королівство людей вважали найслабшим з усіх великих королівств. Могутнє королівство ельфів, Підземне царство гномів, клани орків і кочівників, усі вони вважали людей слабкими і беззахисними. З кожним роком королівство людей занепадало, постійні набіги кочівників, міжусобні війни сильно шкодили країні, і Мольфар І почав війну. Спочатку він напав на клан кочівників і Орків з Диких земель, потім знищив графство некромантів. Після чого він напав на войовничих гномів, але не зміг перемогти їх і відступив назад у Дикі землі. Мольфар мав намір піти знову походом на гномів, але передумав, з початку він вирішив напасти на ельфів. Коли Мольфар розгромив армію ельфів, його війська почали захоплення ельфійського королівства, вони знищували міста, спалювали вічно зелені ліси, жінок та дітей брали у полон і заставляв працювати на полях. Королівство людей з кожним днем ставало могутнішим. Коли Мольфар пішов другим походом на гномів і був вбитий під час битви з королем гномів, до влади прийшов його син – Мольфар ІІ. Він заключив мир з королівством гномів, і почав укріплювати своє королівство, він боявся що усі народи Аркадії повстануть проти нього. Він створив сім гільдій магії: Гільдію Вогню, Гільдію Води, Гільдію Землі, Гільдію Повітря, Гільдію Грому, Гільдію Сонця та Гільдію Лісу. Усі гільдії навчали молодих магів для боротьби з магічними істотами, також було створено багато лицарських орденів для боротьби з повстанцями. Але повстання не припинялися, король боявся виходити з палацу, а якщо і виходив то тільки з загоном добре озброєних і навчених лицарів та магів. Охорона Мольфара безжалісно вбивала кожного хто намагався підійти до короля без його дозволу. Мольфар заслужив славу жорстокого і безжалісного короля.
Частина перша
Сонце безжалісно гріло голову, у Диких землях, дощу уже не було кілька місяців. Місцеві жителі звикли до палючого сонця. Хоча тут було важко вирощувати продукти і добувати воду, але люди не думали переселятися з звиклого їм місця. Воду вони брали з глибоких колодязів які ще залишилися від поселень орків, харчувалися місцеві жителі переважно м’ясом, хоча деколи купці привозили і іншу їжу. В цих землях часто можна було побачити відважних шукачів за скарбами або інших блукачів.
Вершник їхав кілька днів, але ще не побачив жодного поселення. До Великої війни за день можна було побувати у декількох лагерях орків, але все змінилося. Тепер знайти поселення в Диких землях дуже важко. Вершник був одягнутий у сірий плащ з накинутим на голову капюшоном, під плащем виднілася тонка кольчуга з металевими пластинами на грудях, на ногах він був взутий у похідні черевики які доходили йому до колін, і в штанах з вовчої шкіри. На поясі висів мішечок з монетами та невелика шабля. Він їхав на великому білому вовкові, які водилися тільки у Мертвому лісі. До сідла був причеплений короткий лук і сагайдак з стрілами. Вовк йшов невеликими кроками щоб не турбувати свого хазяїна. Нарешті в далечині показалося невелике поселення людей. На дворі вже почало вечоріти, і Блукач погнав швидше, щоб до сутінків встигнути дістатися до поселення.
В містечку сторожа вже закривала ворота, коли побачили вершника. Блукач швидко заїхав до містечка і попрямував до найближчої таверни. Залишивши вовка біля таверни, він зайшов туди. В приміщені було гамірно та людно. Заказавши кухоль пива він попрямував до столика в куті приміщення і почав прислухатися до двох подорожніх які розмовляли за сусіднім столиком. З їхньої розмови він почув, що лицарський орден в місті Брешті, шукає добровольців для подорожі в Мертвий ліс. Вийшовши з таверни і осідлавши вовка він попрямував сонним містечком до найближчого гостинного двору і попросився переночувати.
***
- Вставай! – вигукнув вожак розбійників, до молодої дівчини , яка лежала перед ним. Дівчина опершись на меч встала на одно коліно, поглянула на розбійника.
- Вставай кажу тобі! – сказав розбійник і вдарив дівчину рукояткою меча, після чого дівчина втратила свідомість.
- Забирайте все награбоване – вигукнув вожак до розбійників, які грабували караван - І повертаємось до табору .
Усіх хто вижив з каравану, розбійники залишили помирати з голоду.
***
Переночувавши ніч Блукач попрямував на ринок, щоб купити запаси на подорож. По дорозі він зайшов до кузні і попросив викувати дворучного меча. Пробувши ще кілька днів у містечку і не знайшовши ніякої роботи він вирушив в дорогу. Блукач швидко виїхав з міських воріт і попрямував дорогою через Варлонський ліс, яка веде до міста Брешті. Цілий день вершник їхав під палючим сонцем і тільки над вечір дістався до лісу. Варлонський Ліс – один з найстаріших ельфійских лісів, колись тут знаходився аванпост ельфів який стримував набіги кочівників і орків з Диких земель, але все змінилося. Аванпост знищили, а всіх ельфів вбили під час війни. Майже всі жителі лісу були знищені, а ті що вижили залишили ці місця. Сьогодні в цьому лісі живуть тільки розбійники та переховуються повстанці які грабують купців котрі проїздять дорогою через ліс. Блукач виріши зупинитися тут на нічліг і злізши з вовка пішов шукати хмиз для вогнища. Коли він повернувся то побачив що вовк тримає зайця у зубах.
- Тар, здається ти найшов собі вечерю – сміючись сказав Блукач і почав розпалювати вогнище. Потім він зняв сідло з вовка і почав розкладати намет, який був причеплений до спини вовка. Коли робота була закінчена Блукач почав готувати вечерю. Повечерявши він почав оглядати місцевість. На небі почали з’являтися перші зорі. На цім місті де він розбив табір дерева були невисокими і Блукач міг побачити небо, а вже вглиб лісу дерева роси дуже густо так що утворювали зелену арку з листя і гілок яка не пропускала навіть сонячного світла, від чого вечір в лісі наступав дуже швидко. Після того як Блукач роздивився навколо, вовк і його господар полягали спати.
Блукача розбудило люте гарчання, коли він виліз з намету то побачив що до вовка наближалися три розбійники. Взявши лук Блукач пустив в стрілу в одного з розбійників, але стріла вп’ялася в щит який підставив розбійник. Тоді він взяв меч і разом з вовком напав на розбійників. Вовк швидко підбіг до розбійника і вдарив лапою по руці в якій той тримав меч, розбійник скрикнувши від болю випустив меч і впав на коліна, потім вовк вдарив розбійника по голові після чого той втратив свідомість. Блукач пустивши ще одну стрілу швидко наблизився до розбійників, він одним могутнім ударом він розрубав щит розбійника і коли той впав, Блукач відрубав йому голову, останній розбійник почав тікати але його наздогнав вовк і поваливши на землю перегриз йому горло. Коли сутичка закінчилась Блукач по збирав усі монети які зміг найти. Потім він добив раненого розбійника, і повернувшись до намету почав готувати собі сніданок.
Поснідавши він склав намет і прикріпивши до спини вовка, швидко осідлав його продовживши свою подорож. Як тільки він проїхав кілька метрів почався дощ.
***
Дівчина прокинулась від холодних крапель які падали з неба. Почався дощ. Вона заледве піднялась, голова сильно боліла від удару. Дівчина була одягнена у кольчугу яка щільно облягала її фігуру. На ногах були високі похідні чоботи з металевими пластинами спереду, а штани були з шкіри . Також вона мала широкий пояс до якого був прикріплений короткий ніж. Оглянувшись, дівчина побачила ,що всі люди з каравану мертві. Хазяїн каравану найняв її з загоном воїнів для захисту від розбійників, але коли вони ввечері їхали лісом на них напав великий загін розбійників, перебивши охорону вони забрали всю провізію та коней і швидко втекли в ліс. Дівчина взявши меч попрямувала дорогою.
***
Вершник мчав під шаленим дощем, плащ промок і вершник скинув капюшон підставляючи голову під холодний дощ. Вода стікала по довгому чорному волоссю. Раптом біля Блукача промчав кінь. Вершник зрозумів що десь поблизу йде бій, і наказав вовку їхати швидше.
І ось за поворотом біля столітнього дуба, з’явився розбитий караван, навколо нього лежало багато вбитих людей. Вершник швидко зліз з вовка і почав шукати людей які вижили, але всі були мертві. Він зрозумів що караван пограбували розбійники. Обшукавши мертві тіла, але так нічого не найшовши Блукач осідлав вовка, продовжив свою подорож. Проїхавши ще трохи він побачив як в далечині з’явилася фігура людини, і вершник помчав до неї.
***
Дівчина йшла невеликими кроками ледве перемагаючи втому. Її мучила спрага і голод, вона не спала вже другий день. Рани які вона получила під час битви з розбійниками не переставали боліти, дівчина втратила багато крові через що ледве трималася на ногах. Але втома таки давалася в знаки і дівчина втративши свідомість, впала на землю.
***
Вершник побачив як людина впала, швидко помчав до неї. Коли Блукач під’їхавши то побачив що це дівчина, вершник швидко зіскочив з вовка наблизився до неї. Знявши з себе плащ він скрутив його і поклав під голову дівчини, потім він почав оглядати її рани. Ран було не багато, але вони дуже кровоточили.
Коли Блукач закінчив перев’язку, він вирішив зупинитися тут переночувати, щоб дати відпочити дівчині.
Розсідлавши Тара воїн почав розкладати намет, після чого переніс дівчину до нього. Потім він прийнявся готувати вечерю. Після вечері Блукач заглянув до намету і побачив що дівчина спить, вирішив сьогодні не лягати спати, а охороняти намет.
***
Тим часом у місті Брешті відбувалися двобої щоб доказати що воїни гідні йти в Мертвий Ліс. Дуелі відбувалися на арені лицарського ордену, за боями слідкували два лицарі як вибирали найсильніших бійців.
- Пропустіть мене! – вигукнув молодий орк. Він був одягнений як усі інші орки. На ногах в нього були шкіряні штани і широкі чоботи, Руки були перемотані ведмежою шкірою і за плечем висіла велика бойова сокира.
- Ми тебе не пропустимо тому, що до битв допускаються найгідніші воїни, а не такі слабаки як ти. – сказав один із воїнів які охороняли вхід на арену.
- Слабак?! Дістань свій меч і ми перевіримо хто з нас слабак? – вигукнув орк і дістав свою сокиру.
- Що ж перевіримо! – сказав воїн витягуючи меч.
Охоронець вже замахнувся мечем щоб вдарити орка, як раптом вершник який проїжджав мимо вигукнув.
- Стій! - Воїн зупинившись і поглянув на вершника, впізнавши в ньому магістра ордену охоронець став на одне коліно і похилив голову.
- За що ви сперечаєтесь?! – запитав магістр у воїна.
- Цей орк бажає змагатися за право іти в Мертвий Ліс.
Магістр подивившись на орка повернувся до воїна промовив. – Пропустіть його! Для походу нам потрібні сильні воїни, а з давніх часів орки вважалися найсильнішими і найхоробрішими воїнами Аркадії. – після чого магістр сів на коня і поїхав своєю дорогою. Воїн зневажливо подивився на орка, пропустив його.
***
Прокинувшись дівчина побачила сіру стелю намету, з знадвору доносився чийсь голос. Дівчину мучила спрага і вона вирішила вийти на двір. Опершись на лікоть потерпіла помалу встала і вийшла з намету. На дворі було сонячно і дівчина зрозуміла що ранок вже давно минув, біля входу в намет лежав її меч. Також поблизу горіло вогнище на якому смажилося м'ясо і біля нього спав великий білий вовк. Почувши кроки звір підняв голову, але побачивши дівчину вовк махнув мордою в бік м’яса, продовжив спати. Пообідавши дівчина почала оглядатися навкруги шукаючи воду, біля намету вона побачила дві невеликі фляги, відкрутивши корок від одної фляги вона принюхалась – Здається вода – сказала дівчина і почала пити.
- Здається тебе мучить спрага? – раптом почула дівчина. Оглянувшись вона побачила молодого воїна який стояв біля вовка.
- Так. – тихо відповіла дівчина.
– Бачу ти вже пообідала – сказав Блукач побачивши з’їдене м'ясо. – Вибач що не приставився мене звати Кель, а мого білого друга Тар. Твої рани не болять? – запитав воїн.
- А я Ізабель,ні рани не болять, дякую що перев’язав їх. – відповіла дівчина.
- Хто на тебе напав? – запитав Кель.
- Мене з загоном воїнів найняли для охорони каравану. Але коли ми проїжджали лісом на нас напав великий загін розбійників,і перебивши всіх втекли до лісу, забравши з собою всю їжу і коней.
Я билася з ватагом розбійників, але він мене вдарив по голові рукояткою меча, після чого я втратила свідомість. А коли прокинулась розбійників вже не було, і взявши меча попрямувала дорогою до міста Брешті. Після чого ти мене знайшов. – Розповіла Ізабель.
– Я теж направляюся до Брешті. Як що хочеш можеш поїхати зі мною. – сказав юнак.
- Дякую,я з радістю поїду з тобою. – відповіла дівчина.
Переночувавши ще одну ніч в лісі вони продовжили свою подорож.
***
Молодий орк увійшов у велику казарму в якій воїни готувалися до бою на арені. В приміщені було багато бродячих лицарів які хотіли змагатися на арені. Орк сів на лаву в кінці казарми і чекав на свою чергу. Попри нього винесли воїна який загинув на арені. Всіх хто бажав змагатися заставляли битися з лицарями ордену. Турнір вже проходив декілька днів але ще ніхто не зміг перемогти лицарів. Нарешті підійшла черга битися на арені. Він підійшов до урни в якій знаходилися значки лицарів, всього лицарів було п’ять: Артур з Кельда – був одним з найкращих вершників імперії, Кард – майстер бою з двома мечами, Аїр – майстер шаблі, Ор Дакар - мисливець на драконів, і Малькар – вбивця магів. Орк запхав руку в урну і витягнув значок Карда.
Молодий орк почав готуватися до бою. Коли він вийшов на арену, лицар вже чекав на нього.
- ОРК?! Це щось новеньке. – промовив лицар, і витягнувши мечі напав на орка. Орк швидко ухилився від удару, і замахнувся сокирою щоб вдарити Карда. Але лицар заблокував удар мечем а другим мечем ударив орка по нозі легко порізавши шкіру.
- А ти сильний! - вигукнув лицар і знову напав на орка. Молодий орк довго ухилявся від ударів лицаря, це дуже розізлило Карда. І він з ярістю кинувся на орка не розуміючи що робить, цим і скористався зелено - шкірний воїн і одним могутнім ударом відрубав лицареві голову. До нього під’їхав наглядач арени і сказав.
– Вітаю з перемогою, але якщо ти не маєш команди, то повинен зачекати поки не знайдуть тобі напарника.
- Добре, якщо я буду потрібний знайдіть мене в гостинному дворі «Драконяче ікло». – відповів орк, і попрямував до виходу.
***
Дівчина сиділа верхи на вовку, а Кель йшов попереду показуючи дорогу. Ізабель розпитувала свого супутника про його подорожі, які Блукач з радістю розповідав. Нарешті показалися високі мури Брешті. Це було велике місто - фортеця. В ньому знаходився відомий лицарський орден Білої Крові, який захищав місто і його околиці. Кель та Ізабель швидко заїхали в міські ворота і попрямували довгими вулицями міста.
- Куди ми їдемо? – запитала дівчина.
- Я маю тут будинок в якому ми зможемо зупинитися. – відповів Кель – а ось і він.
Ізабель поглянула в той бік куди показував хлопець, і побачила невеликий одноповерховий будинок. Біля будинку була також невелика стайня де можна було тримати коней. Все подвір’я було загороджене невеликим парканом. Дівчина швидко зіскочила з сідла, і почала чекати поки Кель розсідлає вовка. Потім вони обоє зайшли в будинок. В ньому було три кімнати: спальня, вітальня і невеличка кухня.
- Можеш спати в спальні. – сказав Кель.
- А ти де будеш? – запитала дівчина.
- Я переночую на дивані в вітальні. Якщо хочеш то можеш зготувати собі вечерю. – відповів хлопець і направився до дверей.
- Ти кудись йдеш?
- Йду, прогуляюся містом – сказав юнак і вийшов з будинку.
***
Молодий трактирник вже ніс п’ятий кухоль міцного вина. Орк сидів за столом від ранку святкуючи свою перемогу. В трактирі вже нікого не було і господар вже давно хоче здихатися п’яного орка яки ніяк не хоче йти, але боїться йому вигнати. Нарешті орк помалу встав і направився до виходу. Вийшовши з трактиру він попрямував до гостинного двору в якім зупинився. Але пройшовши до кінця вулиці на нього напали двоє розбійників які хотіли його пограбувати. Розбійники бачили що орк п’яний і скористалися цим. Вони швидко повалили орка на землю і зв’язали його, потім забрали мішечок з монетами. Вони вже думали йти як до них хтось вигукнув:
- Стійте!
***
На дворі вже давно настала ніч, і усі вулиці були освітлені смолоскипами. В багатьох будинках ще світилося в вікнах. Кель йшов невеликими кроками роздумуючи, що потрібно орденові Білої Крові в Мертвому лісі? Коли він проходив повз трактир то побачив як з нього вийшов п’яний орк і попрямував дорогою по якій йшов Кель. Раптом він помітив як з провулка вибігли два розбійники і напали на орка. Кель довго не роздумуючи кинувся на допомогу оркові.
- Стійте! – вигукнув Блукач і кулаком вдарив розбійника який стояв до нього спиною. Розбійник втратив свідомість і впав. Другий розбійник швидко втік. Кель підійшов до орка і побачив що він лежить без свідомості, вирішив відтягнути орка до себе додому.
***
Магістр ордену Білої Крові йшов довгим коридором королівського палацу. Нарешті він підійшов до дверей королівської кімнати, магістр вже збирався зайти, але його зупинив охоронець:
- Вибачте, але ви мусите здати зброю.
- Добре. – магістр швидко витяг свого меча і вддав солдатові. Після чого зайшов в кімнату короля.
Мольфар ІІ сидів за столом і підписував якісь документи. Це був чоловік сорока років, з довгим чорним волоссям. Його обличчя вкривали шрами які він получив підчас війни. Одягнений він був в Сорочку з найтоншого шовку, на ногах він мав вільні шерстяні штани і на плечі висіла довга королівська мантія. Магістр зачинив за собою двері, став чекати коло король закінчить свою роботу. Нарешті Мольфар відклав документи набік стола і сказав:
- Ардгаре, ви щось хотіли?
- Мій володарю, в мене гарні новини.
- Я тебе слухаю
- Я знайшов одного добровольця для походу в Мертвий Ліс.
- Тільки одного?
- Так. Але на арені проходять бої, і я думаю що скоро ми знайдемо ще одного воїна.
- Добре, можеш йти. Як тільки знайдеться ще один одразу доповідай.
- Звичайно мій володарю.
Магістр низько вклонився і вийшов з кімнати.
***
Ізабель прокинулась від якогось шуму. Дівчина швидко встала і вийшла зі спальні. В кімнаті за столом сидів Кель та незнайомий орк , і про щось розмовляли. Нарешті Кель побачив її і вигукнув:
- Ізабель ти вже прокинулась?
- Так. А хто твій співбесідник? – запитала дівчина
- Вибач що не представив. Це Краг Так. – відповів юнак – Краг, це Елізабет.
- Дуже приємно. – відповіла дівчина. А орк тільки прихилив голову.
- Краг переміг на арені ордену, і чекає на ще одного переможця щоб разом йти в Мертвий Ліс.
- А хто був твій противник? – раптом запитала дівчина.
- Кард, майстер двобою на двох мечах – сказав орк.
- Зрозуміло. Кель ти казав що теж хочеш змагатися на арені. Якщо ти переможеш то відправишся в подорож разом з Крагом?
- Так, зараз мій вихід , чи не хотіли б ви подивитися на мій бій? – запитав Кель.
- Я з радістю. – відповіла дівчина.
- А я б хотів глянути на моїх супутників в подорожі в ліс . – відповів орк.
- Ну тоді пішли. – сказав Кель , взяв свій меч і вони вирушили в дорогу.
Вийшовши з будинку всі троє направилися до арени. На дворі вже давно зійшло сонце і всі люди йшли на роботу, дехто йшов теж на арену. Нарешті дійшовши до арени друзі розпрощалися, Кель пішов до казарми де збиралися добровольці, а Ізабель з Краг Таком на трибуни. Знайшовши вільні місця дівчина та орк стали чекати початку битви. Тим часом Кель зайшов до казарми і почав розминатися перед боєм. В приміщені крім нього було ще п’ять воїнів які чекали на свою чергу. Нарешті почалися поєдинки. Першим пішов на арену воїн з коротким списом, але він програв проти Ор Дакара. Другий і третій воїни програли проти Артура, четвертий бився і програв проти Малькара. П’ятий загинув від шаблі Аїра. Коли попри Келя винесли труп останнього воїна, він підійшов до урни. Кель запхав руку в урну і витягнув значок Аїра. Юнак взяв меч і швидко вийшов на арену. На середині арени стояв Аїр і чекав на свого супротивника. Аїр походив з клану кочівників, він один з небагатьох що вирішили служити королю. Замітивши Келя Аїр витягнув свою шаблю і почав наближатися до юнака. Коли між воїнами відстань стала малою Аїр швидким ударом вдари Келя по нозі, Кель заблокував удар мечем, і відкинувши супротивника вдарив того по руці. Аїр хотів заблокувати удар але не встиг і Кель відрубав її.
Кочівник зловився за поранену руку і закричав, благаючи помилування. Кель погодився його помилувати. До пораненого швидко підбіг маг і почав зцілювати його рану, тим часом до переможця під’їхав наглядач арени:
- Вітаю ти переміг, і доказав що достойний йти в Мертвий Ліс. Сьогодні відпочивай, а завтра зранку прийди до прицепторії ордену.
- Добре я прийду. – відповів Кель і направився до виходу з арени.
На вулиці він зустрівся з Ізабель і Крагом, які його поздоровили з перемогою. Потім всі направилися до дому щоб відсвяткувати.
***
Королю швидко доповіли що другий доброволець знайшовся, і Мольфар ІІ вирішив сам впевнитися в цьому. Він наказав зкликати лицарів-тілоохоронців і вирушив до міста Брешті. Прибувши до міста він одразу направився до магістра ордену лицарів Білої Крові. Зайшовши до кімнати магістра король став чекати на нього. Магістру доповіли що на нього чекає король, і він швидко прибіг до своєї кімнати.
- Ардгаре, ви змусили мене чекати. – холодно сказав король.
- Вибачте мій володарю це більше не повториться – тремтячим голосом відповів магістр.
- Мені доповіли що ви знайшли ще одного добровольця для походу, це правда?
- Так ваша величність.
- Завтра я сам скажу їм, що мені треба в Мертвому Лісі. На сьогодні можете бути вільні, але щоб завтра обоє переможців були тут. Все зрозуміло?
- Так мій володарю – відповів магістр і низько уклонившись вийшов з кімнати. Як тільки він прийшов до казарми одразу наказав розшукати Крага і Келя, сказати їм, щоб ті завтра зранку були в прицепторії ордену.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443977
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2013
автор: Аларік