Бач!
Пливе по небу одинокість
Як грізна хмара дощова,
Яка виправляє косоокість
Літа в запеклі спекоти дня.
Іноді дійсно мені здається,
Що хмара - то людське життя.
І як на землю воно проллється?
Як мряка чи злива каяття?
Отож!
Спека має переляки,
Якщо злива раптом лине?
А в задушливих обіймах мряки,
Якщо навік у ній спочине?
Питання, де відповідь відсутня -
Хмара часто просто тане,
І вся загроза стає майбутнє,
Ще більше і багатогранне.
17.08.2013
Дача
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444037
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.08.2013
автор: Левчишин Віктор