Так сумно-сумно… Боже, я прошу,
Не дай мені затишшя після бурі
Знов обернути краплями дощу
І повторяти помилки минулі.
Не дай мені у відчай утекти,
Бо спогади так глибоко затягнуть,
Не дай підняти спалені мости,
Вони, як фенікс, з попелу не встануть.
Бо в тих краях уже самі піски,
І там для мене ні води, ні волі.
Прошу Тебе, скажи, куди іти?
Куди ведуть стежки моєї долі?
А я б уже прокинулась. Нехай
Мене Твоє проміння огортає.
Я зустрічаю сонце. Неба край
Водночас ніжно й гаряче палає.
Нехай цей день буде знаменням змін,
А я затишшя розвінчаю словом.
Моя Фортуно, мій тобі уклін,
Я йтиму далі під твоїм покровом.
18.08.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444143
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2013
автор: Альбіна Кузів