Чомусь мені не плакалось тоді…
Чи смутку не було, чи настрою такого,
Чи віри я не йняв пустій сльозі,
Чи не було в душі чогось святого…
А люд ридав, старці і малюки,
Окремі навіть голосили дуже,
А я мовчав і мріяв про стежки,
Бо решта все було мені байдуже.
Нас гурт стояв чубатих хлопчаків,
З криниці тато набирав водиці,
Зиркнув на нас - ніхто з нас не «ревів»,
Воду поніс непоєній телиці.
Приймач замовк і розійшовсь народ,
Носовички в кишені поховали…
Мені запам’ятавсь цей епізод,
Людей багато на той день чекали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444176
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2013
автор: Віталій Назарук