Для тебе час - неспинна стрілка,
І марш її - як вирок долі.
В собі мілієш ти і тільки!
Бо й море стане суходолом,
Коли думок глибокі ріки
Скують і з гирла вип'ють тромби.
Ти без супротиву і крику
Став біороботом чи зомбі.
"Що тлінне тіло чоловіка?", -
Спитаєш...Точний індикатор!
Душа людська не має віку,
Лиш думка ставить циферблати...
Вона ж однаково у змозі
У інший бік все повернути,
Не витрачай свій час на прозу,
І вирви суть із каламуті,
Не розпорошуй на дрібниці
Тобі дарованої миті,
Твоя душа - думок скарбниця,
До щастя ключ, вмій з нею жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444337
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2013
автор: Олександр Обрій