Замерзлий ранок в діамантовій росі,
Завмерло все. В очікуванні дива
Птахів не чутно диво-голосів,
Й не шелестить покосом свіжа нива.
Осіннім подихом повіяло навкруг,
Земля із часом від стерні зчорніє,
Поменшало вже від дерев зелених смуг,
І сонце зблідло, світить, та не гріє.
Вагітні соняхи із сумом на вустах,
Похилять свої голови донизу...
Й вуаль туману плаває густа
І не дає ніяк посохнуть хмизу.
А диво грає золотом осіннім так,
Що мимоволі посмішку нестри́мну
Відчуєш. Їй це притаманний знак,
Впіймаєш оком постать її димну.
І на столі різноманіття майорить
Та вабить ароматними дарами,
Що прагне так смаками підкорить,
Піддавшись грі під осені замками.
Розгульний вітер хмари кличе вдалечінь,
Щоб дощ не намочив ту насолоду
І літо осені залишить світлотінь,
Що золоту її доповнить вроду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444534
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2013
автор: Helen Birets