А небо стає все ближчим,
Ось-ось переповнить мене...
І я стаю іншим, вищим,
Проміння моє ясне!
І руки мої,як квіти,
Хоча душа,як вокзал!
у серці промені літа,
А очі-глядацький зал!
А небо стає все ближчим,
Ось-ось переповнить цей світ,
Світлом СВОЇМ величним!
І Пилом гірських порід,
Осяде вся суєта...
Вся ницість і метушня міст,
Воцарствує доброта,
Знов білим стане мій лист:
І зникнуть мої рядки,
Якими я множив олжу,
І втомлені бігом віки,
Вернуться в первинну межу!
Бо так було до початку-
Зачаття всього і всіх!
Бог ставить ще одну латку,
На дітях своїх сліпих!
Бо жаль Йому ставити крапку,
Бо жаль Творцеві дітей...
Боїться він,щоб ми раптом,
Не втопились у бруді ідей:
Своїх же кровних ілюзій,
Протестів проти систем...
Щоб ми у вічній розпуці,
Не блукали,як Поліфем!
22.08.2013
*Поліфем-У давньогрецькій міфології циклоп, син Посейдона і німфи Тооси, страшний і кровожерний велетень з одним оком, якого осліпив Одісей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444779
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2013
автор: Той,що воює з вітряками