Із болю ми снуємо поезію, пишемо музику і створюємо нові па у танці.
Чому ж так боїмося загнати скалку у серце і ховаємося між слів, як вершки у креманці?
Гнів дозволяє нам мислити ясно, безпристрасно, створювати розважливе енд.
Чому ж твердять, що це нерозумно, ненадійно і грішно, ніби гнів – сатанинський агент?
Пристрасті тіла знімають із нас маски і дзеркало на мить перестає блефувати.
Чому ж наказують тримати себе у шорах моралі, а не істину з насолодою спостерігати?
Азарт підтримує в нас бажання жити і забезпечує сміливість бути на висоті.
Чому ж обмежують дози адреналіну в кров, накладають табу і радять висікати «раб» на чолі?
Кохання увібрало в себе усі розряди болю, гніву, азарту і спектри пристрасті.
Чому ж його іменують святим, священним і невинним, коли це і є концентрат згубності?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444877
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: nadionchik