Цей серпень протяжністю в тисячу років,
Глибиною впадин у тисячі кілометрів, або очей.
Вже просто не сила його терпіти, вставати і зустрічати сонце з насмішкою «Ось воно - Я»! Все минає,
Та ти чомусь в рядках живеш вічно.
Чекаю на Осінь.
Вона через мить має настигнути, доторкнутись, поцілувати мене у щічку, як подругу, як свою власну порадницю.
Це так по дитячому…дівчатками ми будемо носити з собою наплічники, ходити десь біля школи…
а потім листя, але ми надто дорослі, тобі не здається?!
Я оминула цю повість, розповідь, сповідь…
…цей серпень неначе нова філігранна історія,
Пише у власний щоденник, називає це надто інтимним, не дає прочитати.
Все ж у мене напевно довше волосся ніж серпневі дощі.
А вони тільки й роблять, що зі швидкістю світла, несуть мене…
Восени…
Я вчитиму, як правильно мімізувати обличчя, щоб не виглядати нікчемно.
Переливаю моря на перших променях сонця,
Вставляю свої світлини в зіниці твої
Буває холодно і вже одягаю тепліші речі…
Я втомилась від вас поети…
Читати про себе серед ваших рядків, і бути впевненим, що ви надто великі фантасти, ілюзіоністи…
Я пишу нову книжку…
…першу…
бо все що до того було надто просто стерти ластиком, новою зіркою, п’єдесталом і піснею…
Грай на своїх барабанах, цимбалах, кімвалах мій друже.
Будь тим в кому бачиться світло,
А очі все так помітно…дається взнаки, що мені не байдужі твої щоденники.
Мій Бог говорить, що в цій осені і в наступних – скільки їх буде…
…в них - саме ти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444910
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.08.2013
автор: Ваньоха Р.