ЗАЗДРІСТЬ

Кажуть:  вона  буває  чорна    й  біла  ,
Одна  жорстока,  інша,  мов  свята.
Та    кожна  з  них  терзає  людське  тіло
І  тягне  душу  в  темні  болота.
Їй  визначати  вік  ніхто  не  брався  –
Вона  в  літах  і  ніби  й  молода.
До  неї  так  ніхто  й  не  залицявся  ,
Мабуть    тому  і  суть    її  брудна.
Живе  собі  жаринкою  палкою  
Ледь  блимає  із-за  людських  чеснот,
Спалахуючи  по̀смішкою  злою,
Якщо  комусь  не  вдався  поворот.
У    пристрасті  лютують  її  очі,
Якщо  у  когось    краще  щось  і    більше
Роззявить  пащу  й  рясно  слиноточить,
І  закликає      біди  щонайгірші.
Глуха  до  святості  найкращих  почуттів,
Їх  підло  нищить,  хоч  і  тишком  –нишком,
Гріха  тяжкого  не  вбачає  в  тім
І  догризає  ,  мов    голодний  кришку.
Комусь  кохання  розіб’є    ущент,
Когось  під  камінь  зажене  могильний,
А  хтось  втрачає  все  в  один  момент,
Хоча,  здавалось,    був  він  семижильним.
Благословляє  всіх:    кого  на  сльози,
Когось  на  кров,  когось  на  забуття.
Комусь  улітку  припече  морозом,
А  в  когось  хитро  виманить  життя.
Когось  за  грати  селить  просто  так,
У  когось  владу  забере  чи  гроші,
Комусь  ярлик  учепить,    а  чи  знак,
А    то̀му  жару  всипле  у  калоші.
Але  погодьтесь  –в  цьому  є  плюси,
Коли  кати  гризуться  між  собою.
Якщо  колись    хтось  і    спалив  мости,
То  в  радість  плисти  чистою  водою.
Відкрити  очі    (теж  бува  резон)
На  те,  що  було  вкрите  пеленою.
Когось  підніме      на  високий  трон
Посеред  крові,  що  взялась  піно̀ю.
Багряний  жах  і  світська  позолота,
Шалений  біль  і  радість  гомінка,
Трухлявий  тин  і  ковані    ворота,
Тужливий  плач    і  музика  дзвінка.
П’янкі  контрасти  заплітає  в  долі.
Руйнує,  нищить...  Створює,  вершѝть...
Її  не  треба  десь  шукати  в  полі.
Вона  –це  заздрість  –  в  кожному  сидить.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444920
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: Русалочка