Не дивлюсь вже на тебе, як на жінку,
Бо спогади послала в небуття
(Між них пустила ящура і змійку),
Відправити туди їх мав би й я.
Депортувала спогади у хащі
Без права на листи і вороття.
І файли, есемес вже геть пропащі.
Лише не втрафлю їх стерти я.
З наказу погляд: маєш сто талантів,
Об’ємну щедрість серця, думки, слів,
Пропали декольте і стегна звабні
І ду па щезла теж, не там глядів.
Агов, чекайте, щось не те з очима,
Чи то заломлення дзеркал-табу?
Сховали захват, ще нагнали диму.
Подув і форми є, я не забув!
***
Через декілька місяців, кварталів, років,
Мабуть, скажеш, що то – все уява фантазій.
Хоч я трішки поте, та не з того вже боку.
Забувати не варто, ні завтра, ні в жодному разі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445000
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: Ярослав Дорожний