Я вас образила- пробачте,
Слова - трояндові шипи...
Та знали б ви, як серце плаче,
Коли вірші вдягла в цепи...
Я наступила їм на горло,
Щоб всім навколо спокій дать...
Скорилась? Так. Уже не горда.
Та як вірші на смерть віддать?
Не хліб вони мені, повірте,
Ніхто за них не дасть й гроша...
То кров моя, моє повітря,
Без них помре моя душа!
Вони - мої цілющі ліки,
Що збожеволіть не дають,
То почуттів нестримні ріки,
Що гавань у словах знайдуть...
"Чуттєві вже занадто вірші,
Не личить вам таке писать!"
Та я не вмію так, як інші
В цноту слова пофарбувать...
І пошматована любов"ю,
Мовчати більше я боюсь,
Бо відчуваю, ніби кров"ю,
Віршами раптом захлинусь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445046
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.08.2013
автор: Олена Шимко