МАТЕРИНСЬКІ ЖАЛІ

І  солодко,  і  боляче  згадати
добро  і  кривду  тих  далеких  днів  –
сидить  на  лавці  одинока  мати
та  й  згадує  то  дочок,  то  синів.

Гудки  протяжні  потягів  далеких
не  долітають  в  хату  крізь  вікно.
Дітей  багато  наносив  лелека,
та  от  не  приїжджає  ні  одно.

Всіх  розхватала  доля  та  недоля.
Тепер  одна  при  курях  та  козі.
Он,  ще  в  полях  Шевченківська  тополя,
та  он  –  лелека  на  одній  нозі.

Ще  є  десь  кужіль,  гребінь,  веретено,
розсохлось  мотовило  на  горі,
в  коморі  –  ступка.  Може,  що  й  для  мене.
Далеко  бачать  наші  матері.

Для  кожного  добра  придбала  мати,
але  гризе  турбота  все  одно.
Нема  кому  на  придане  віддати
із  прискринка  благеньке  полотно.

Ще  не  зотліло.  Може  ще  і  здасться
на  ляльки  внукам.  Є  ще  рушники.
Синам  не  треба  вже  такого  щастя,
бо  в  них  вже  й  в  дочок  виросли  дівки.

Дрімає  мати.  Бачить  сни  тривожні.
Не  легко  дітям.  Як  болить  за  них,
що  кожному  допомогти  не  може.
Жаліє  всіх.  Питаю:
–  [i]Чи  ж  усіх?
[/i]
–  [i]Не  всіх,  як  треба,[/i]  –  сумно  каже  мати,  –
[i]не  мучить  пам’ять-згадка  про  котрусь,
що  вмерли  в  голодовку.
В  кожне  свято
пригадую  збитошників  чомусь.
Найстаршеньку  нема  за  що  згадати,
то  більше  всіх  за  неї  я  журюсь.
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445085
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2013
автор: I.Teрен