я тебе упізнав серед сотень облич,
ти мене відшукала навмисне.
я зневірився, і майже здурів,
наче щось моє серце затисло.
і не чув я ні шуму, ні крику людей,
що гукали мені: "Божевільний!"
адже душу і розум спостигла любов
(я б сказав ‒ ненароком, я б сказав ‒ мимовільно).
і під рόковий вальс танцювали удвох,
не зробивши натомість ні кроку.
і здається цього я чекав значно довше,
ніж календарних півроку.
все ж тобі - подякую:
за тіла струм електричний, за вогонь очей
за новонароджене, проростаюче почуття.
за те, що, можливо, не вистачить кисню легеням,
і за надто сильне серцебиття.
у тобі захлинувся і потунув, наче ти океан,
ну а я ‒ недолугий матрос.
я тебе упізнав серед сотень зайвих облич,
мовби ти ‒ мій макрокосм.
© (авт. - 2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445163
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2013
автор: VOSKRESENSKA