Це ж так просто – любити цю землю, де ти народився,
І країну, і мову, й культуру свою.
І вітатися словом із буквою «і», не складно – «Привіт».
(І на відгук російський – писати своєю).
Це ж так просто – згадати не тільки у свято
Тих героїв, полеглих в боях, закатованих в тюрмах-полонах
Усіляких вождів та мастей-кольорів.
Бо вони стали в бій за свободу і собі, і нащадкам своїм.
І для нас, і для тих несвідомих також,
Що, немовби, соромляться мови своєї у місті й на сайті.
Тих, що носять футболки з кубинським героєм,
А про своїх не знають, а то і цураються лячно, мовчать.
Бо чомусь не дозволив міністр, голова
І московський ще піп анафему з амвона лукаво глаголить.
Це ж так просто – любити вкраїнську державу!
І у Львові, в Донецьку також, і в столиці, у горах Карпатах.
Ой, ще чути там порох повстанського стрілу.
Може, ніздрі він нам залоскоче і покличе у совісті бій
Це ж так просто – відчути себе українцем.
Й не важливо, хто у вірі своїй у душі:
Чи католик, а чи православний, чи вірний Сварогу.
Це ж так просто – сказати, що я – українка.
Поважаєш чуже, та не зрадиш ні духом, ні тілом своє:
Ані з негром, арабом чи адептом Москви.
Це ж так просто – любити оцю Україну
І хоч трішки для неї докласти зусиль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445174
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 24.08.2013
автор: Ярослав Дорожний