- Чому ти, берізко, красивая тілом?
Спитала зелена ялинка несміло.
- З якої це примхи ти біле вдягала?!
Сердита, старезна сосна закректала,-
- Ану ж-бо, зніми, а то Вітра призву,
І з ним тобі віття усі обірву!
- Та що ви, то звідки це я мушу знати?
Я біле це плаття не можу знімати.
А Вітер - мій друг, і мене захистить,
Тоді не захочете про щось просить.
Тобі ж, молоденька, про все розповім,
То ж слухай, ялинонько, річ, бач, у тім...
...Колись, в давнину, як ріка непокірна,
Від льоду втікала, що йшов непомірно.
Із півночі мерзлої в наші краї,
Щоб в грати свої закувати гаї.
Спинився, захекавшися, Льодовик,
Та й Снігу велить, переходячи в рик:
- Я тут відпочину, а ти далі йди,
Попереду мене порядки введи.
Та снігу свого більше сип, не шкодуй,
Щоб білим було все, заки я дійду.
Дерева всі білі повинні стоять,
Та, закам"янілі, на сонці блищать!
Коли все ти зробиш, як я повелів,
Піду я назад звідси, бо постарів.
Якщо ж не подужаєш - буду іти,
Річки через тебе не зможуть текти.
Сніг відкозиряв, надів білий жупан:
"Зроблю, як велиш ти, старий дідуган".
На щастя над ними брат- Вітер подув,
Собі, крадькома, їхню мову почув.
І миттю в наш край на крилах полетів,
Натрапив на нас, і про все розповів:
- Ой, зараз примчиться Сніжище сюди,
Тоді вам усім не позбутись біди!
Один лиш є вихід - білійте мерщій!
(Ми сірі стояли тоді, зрозумій),
Де ж взяти нам білого, щоб обмануть,
Цей сніг, коли він сюди схоче прибуть?
Та так полякались, що білими стали.
Та ж ми посивіли, як люди на старість!
А Вітер, тим часом, в озера влетів,
Підняв зграю білих, як сніг, лебедів.
І пухом укрили нас зверху вони...
Аж ось - Сніг чвалає, біліший стіни.
Долонями сплеснув - та й став на горі:
- Все біле стоїть тут, та щоб я згорів!
До мене вже тут Сніговій побував,
Піду я назад, та скажу, щоб вертав.
Хай дід- Льодовик вже додому іде,
Немає для нас тут роботи ніде!
От він розвернувся, поплівся назад,
І гай наш зітхнув, кожним кущиком рад...
...З тих давніх- давен річка сто вод змінила,
А нам сивину благородну лишила.
Так ми й одягаєм - велике й мале,
Оту білизну - пам"ятаєм про зле...
...Ялинка в пошані верхівку схилила,
Сосна заскрипіла, пробачить просила:
- Ти вибач мені, хоч стара, а дурна,
Не знала, не гнівайся, - крекче сосна.
А Вітер ласкаво погладив їм віти:
- Ото ж-бо, дівчата, буває на світі.
І в казці, і справді, буває всіляко.
Всміхнувся, й Сову посадив на гілляку...
грудень 2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44519
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.10.2007
автор: Микола Шевченко