Він був наївний, як наївні діти:
радів життю, всміхався, просто жив...
Його було не просто зрозуміти.
І всі питали: що ти там курив?...
А люди ж мають знати: що і як?
Чому й навіщо ти життя це любиш?
Ти не такий, а отже - ти - дивак,
Ти стережись, бо цим себе ти згубиш!
Ти стережись, проклятий оптиміст
і не спростовуй ці серйозні штуки!
Спалили люди в місто Щастя міст,
а оптимісту геть зломали руки...
Відкриті переломи, кров*ю він стікав,
але всміхався: "Волі ж не зломити..."
Він вижив, так. На ноги швидко встав...
Та геть по-іншому йому схотілось жити.
Кров не тече, але душа болить...
А замість сміху - збиті кулаки.
Ци гарка у руках його горить...
Все як й раніше, тільки навпаки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445351
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.08.2013
автор: Дід Михалич