Я знаю, тобі не потрібні мої одкровення і вірші,
Мої не відмолені мрії, не втішений біль і недоспані сни…
Мені ти не друг і не ворог... не «мій» чи «не мій» – просто інший.
Твоє задзеркалля закрито для мене, а ключ – це наш привід війни.
Ти знаєш, мені не потрібні фальшиве сумління і жалість.
В твоїх лабіринтах блукати набридло моїм не почутим словам.
Хай вкотре заплакана осінь отруєним спогадом жалить,
Мені вже не боляче. Листям осипала душу. А втім, я жива…
Я знаю, дороги до тебе розмиті сухими сльозами.
На осінь кладу, як на ноти, мовчання тернового тиху печаль.
Я – музика вічного неба. Посріблені струни дощами.
Жаль, ти не почуєш. І марні присвяти. Тобі краще слухати фальш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445546
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2013
автор: Лілія Ніколаєнко