[img]http://cs416921.vk.me/v416921805/5af7/s_Z3fpQ6oyw.jpg[/img]
На схилі літа
трави особливі,
тужаві стебла
стеляться до ніг.
Вони, немов
завчасу посивіли,
що стежки розминулися...
Добіг – до краю мед
і сонце на долоні –
іскрить іще,
по-зрадницьки пече.
А ночі стали
глибші і холодні,
мов у темниці…
І яким ключем
звільнити стіни
стиснуті до тріщин?
О, як же міцно
в’яжуться думки…
На квіти вересу
дощі періщать,
ліловий сум
торкається руки.
На обрій сонце
по дощі поверне,
де подих є
розділений навпІл.
Я кожен слід
збиратиму по зернах,
і ніжний верес,
і солодкий біль.
[img]http://cs319529.vk.me/v319529865/a0f4/UIjDaag7-ms.jpg[/img]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445593
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2013
автор: Окрилена