Вже схилилось небесне світило
Закінчивши свій біг до землі.
Вечір мовчки, поволі, ліниво
Вітерцем дув в обличчя мені.
Небокрай запалав так яскраво
Дивовижна поправді краса.
Мерехтить далечінь золотаво
Мов прозора ранкова роса.
Що за диво, дароване Богом?
Так чарує, та вабить мене.
Десь ось там за небесним порогом
Все інакше, все чисте, святе.
І в мені, сам не знаю, від чого
Раптом тісно так стало душі.
І вона за поріг, до святого
Полетіла в вечірній тиші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445601
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.08.2013
автор: Олександр Крутій