Пере осінь доріжку до саду,
вітер зносить пожовклі листки.
Нахилившись в знемозі присяду,
тут гуляли колись я і ти.
Пригинає намокла пам*ять,
на плечах тягарі каяття.
В полоні спогадів серце-рана,
все у снах і то без вороття.
Докупить того часу невзмозі,
до минулого не утекти.
І любов,що згасала в дорозі,
так не вчасно - її не знайти.
Як той скарб подарований зверху,
почуття не тулили разом.
В рядках зболених, плачі відверті,
наш звязок мов дощем залило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445857
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: Вразлива