На одному боці мосту звучала мінорна музика,
На футлярі від саксофона картонна коробка,
На другому - чернець, а поміж ними простір,
Заповнений без учасними звуками з гучномовця:
Поїзд відправляється, пасажирам щасливої дороги!
Залізний настил мосту чітко відлунював сліди,
Озивався у серці закарбованими пам’яттю словами:
Хіба хто знає, скільки раз моя душа була розрізана,
Розшматована на дрібні кусники лезом ножа
Та закривавлена, рознесена гайворонням на всі боки
І я сама, власними руками, знову збирала її
Та, переносячи повторний біль, зшивала назад.
А люди скажуть, що вона - сильна жінка
І ніхто не спитає, а що відчуває ота сильна жінка,
Коли вечорами лишається наодинці зі своїми думками,
А душа її кричить від такого простого бажання:
Заспокоїтись, забутись у обіймах коханої людини,
Обігрітись, обласканій його щирим теплом.
Так. Вона сильна, бо все має втримати на своїх плечах,
Усім життєвим негараздам дати раду
Та тільки вона ж сама і знає, що її внутрішня сила
У безвиході, яка, власне, і породила цю силу духу.
29.08.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2013
автор: Валентина Ланевич