Ой, Тарасе, батьку щирий,
Горе з матінкою сталось,
Бо ж козацькії могили
Так розритими й зостались.
Бо вкраїнськії гетьмани
Всі лежать в землі сповиті.
Пишні шапки та жупани
Міллю забуття побиті...
Тільки душі козаченьків
Сумно в небесах витають
Та на Україну -неньку
Тужно-тоскно поглядають.
А сини її земнії
Ділять шкуру з батька й брата
Й про Ісуса забувають,
Що за них був розіп'ятий.
Дім лишають пташенята,
Бо батьки не научають.
У заморській дальній хаті
Ген пороги оббивають...
Бездуховності бравада
Топить розум в оковитій...
Та пробудиться громада,
Стрепенуться сонні діти!
Ой, Тарасе, батьку щирий,
Ще серденько в грудях б'ється!
Ще не вмерла Україна,
Тільки тяжко їй живеться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446193
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2013
автор: Лариса Журенкова