Ірина ЖИЛЕНКО
ОСІННЄ ДЕРЕВО
Втомилось дерево. І кволо
розтисло волі кулачок.
Ковзнула трепетно додолу
остання з царських сорочок.
Ні, дерево не підхопило
свій одяг, не знітилось, ні.
Воно його переступило,
в своїй прекрасній голизні
знайшовши втіху потаємну,
і гордість, і нову красу,
майбутньої поеми тему,
і ціль, і суть…
Крізь вікна, темні од негоди, —
струнке, затяте, голосне, —
воно — від імені природи,
воно — як стовпник благородний —
навчає розуму мене.
Явившись з піни листопаду,
немовби вирвавшись з-за грат,
кричить: «Навчись переступати
розкішний прах своїх утрат!
Не голоси за промннулим,
прожитим днем не дорожи.
То лиш очищення від мулу,
лиш омовіння від іржі.
Усе, що можна в нас забрати, —
не варто нас… Нехай мине!»
«Все правда, дерево, все правда,
от тільки серце в нас чудне.
Все розуміє, всі пророчі
премудрості. Про ціль. Про суть.
А все ж — як із порізу, точить
одна за одною — сльозу…»
1980
...01 серпня цього року Поет Ірина ЖИЛЕНКО полишила світ наш земний... "Вікно, розчинене у сад" - навстіж одчинилося у Вічність...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446350
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.08.2013
автор: Валя Савелюк