Вже так влаштована людина,
Що їй все мало, не хватає,
В незвідане думками лине,
У мріях в космосі літає.
Видимому часом порадіє,
Палко в невидиме вникає,
Врожай збирає й знову сіє,
І кінця – краю тут не має.
Чому все так, а це навіщо?
Яка краса і дивина!
Чом вітерець траву колише,
Сягає в обрій далина?
І ця земля, поля і квіти,
Річки, озера та моря!
Вічна проблема: батьки – діти.
Що Сонце, Місяць, чи Зоря?
Що тобі в радість, сум, на горе?
А щастя є, а чи нема?
Чи дійсно правда в вічі коле?
Чи горе часто від ума?
Покара краще від прощення
І лиш спокувати гріх?
З дитинства дбать про честь і ймення,
Чекать оцінку від усіх?
Живи, учись, трудись, дивуйся,
З натхненням нове щось твори,
Завжди до гіршого готуйся,
Б’ють – тікай, дають – бери!
Линь в невидиме в Час Бика,
Щиро трудись в погожу днину,
Освоюй мудрість, що в віках,
Щоб ти відбувся, як Людина.
Нездібних в світі не буває,
Будь небайдужим, пам’ятай:
В бажанні долю осідлає
Хто щиро любить рідний край.
30.08. 2013р, Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446480
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.08.2013
автор: БГІ