Колише тишу дощ на підвіконні,
Той стукіт в серце віддає мені.
Згустила нічка сутінки бездомні,
Душі її химери навісні.
Допоки осінь міряє аршином
Зимову студеницю рукавом,
Єство, охоплене хмільним ясиром,
Прагне кохання, любого обом.
Й розмінною монетою не бути,
Бо так учили нас рідні батьки.
Шукать порозуміння без отрути,
Що, Богом дано, ревно берегти.
01.09.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2013
автор: Валентина Ланевич