Мій олівець описує дугу,
повторює саму фактуру часу.
Натхнення заповзає у Тайгу,
глибоку як гудіння контрабасу.
Тут перехожому не видають
ні мап, ні компасів. Повзи стежками
крізь холод, спеку і безодню мух,
ходи уздовж і впоперек сезаму.
Слова мовчать, секвоями ростуть,
не наближаючи ні ям, ні лаврів.
У цьому місці встигли потонуть
мільйони душ, до віршування спраглих.
Мільйон самозакоханих писак!
Чиї кістки були колись словами.
Напхавшись у бараки-альманах,
невігласи плюють на древні храми.
Поезія мудріша за людей.
Вона зітре зі сторінок негідне,
із верлібристики стряхне хорей
і буде слову -
німбом.
P.S. Чим далі в ліс - тим менший ти і більший він.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447247
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2013
автор: Олександр Ткачинський