Покинута, зраджена всіма...
Вона... Всього лишень одна.
Затьмарена стоїть на кручі,
Рятунку благаючи, просячи суші.
І стах непомітно крадеться,
У темраву впаде! Розіб`ється!
Неважливим вже стане горе,
Її пожаліє й назавжди обніме море.
Загине і полине у морок.
"Раз, два - ще ні...Тридцять...Сорок...
Не зможу! Я жити ще хочу,
Хоч один світанок я прошу!"
Навіщо? Навіщо жити вночі,
Щоб бачити монстів в душі,
Що жеруть, п`ють до дна,
Не лишають нічого, навіть зла?
Стоїть... Як лялька пуста,
І холодна, а була жива...
Невже сама себе поховала,
Невже життя у себе вкрала?
Ні! Це ви її вбили,
Душу забрали, всі її сили!
Вчинками вбили, словами,
Радійте, тепер вона не з вами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447564
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.09.2013
автор: Rainy_Sky