Вікно́, чи про́сто скло́, не принципо́во.
Пого́да львівська і тому́ дощі́-дощі́.
Кімна́та восьмику́ттям, кра́пель змо́ва
і їх відлу́ння у пое́тки на душі́.
Діа́гноз ві́рний в потічка́х на ши́бці -
мрійли́вість, одино́кість і іще -
непе́вна тінь на трафаре́тній сті́нці
то без, то знов на білому коні́.
Чому́ ж, чому́ ж, такі́ воло́гі о́чі?
І звідки позліта́лися жалі́?
Запе́рли юнь у безуті́шні но́чі
І серце відірва́ли від землі́.
Це бе́резень - вогки́й предві́сник до́лі,
штурму́є задзерка́лля, стукоти́ть
в ледь стиглі пе́рса, ри́ми, підвіко́ння.
Змива́ нату́жно непосту́пну чо́рну бі́ль.
І хто ж це їй зара́дить? І коли́?
Не Муза же її розрада? Правда?
"Пррравда, пррравда" -
воро́ни мрії ді́вчини розно́сять
завме́рлим липам,
і поля́м безли́ким,
прову́лкам ди́ким
і анте́нам п"я́ним.
А ген-ген, на мирша́вому узлі́ссі
сього́дні ста́лось ди́во -
вроди́вся про́лісок
із сліз її весня́них.
(Усім поеткам Львова. Андрій Чернівець)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447609
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.09.2013
автор: Андрій Чернівець