у північному полюсі тепло
дідуган кинув лапоть у грубку
і у мізках затупало вепрем
капітан! поверни свою шлюбку
я не буду! я більше не буду!
загравати до дикого сходу
по коліна в тобі... постелюся
розцілуй закохай мою вроду,
бо вже скоро ті груди упадуть
груші гупнули, чуєш в саду
а бо гірше якщо їх украдуть
в землю втиснуть, ой, пропадуть...
я сумую, так що тепер з того
ти далеко, а я осьде, тут...
задивляюся на... зорепади
загадай, бо не ті дні ідуть,
наступають колючим ритмом
в стерню миляться й голова
так болить, аж на очі намисто...
закінчились,коханий, жнива...
але ж я, приховала земельки
трохи зовсім на пригоршню літ
щоб троянду туди іскристу,
щоби тріскали дрова і лід
став водою живою у слід
пахнуть руки твої, гою гою
колисай мене, дай новий хід
очам своїм дай же волю,
то не я кажу, то-каже дід...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447864
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: Ольга Ратинська