Коли ти стоїш під моїми дверима
Така хитка і безжально щаслива,
Довірливо ловиш кожен мій погляд
І щось про непевність свою шепочеш,
Чомусь я пригадую одну цікаву розмову
на весіллі чи то свого друга, чи то сестри:
Чоловік напідпитку, років за тридцять п’ять,
Все тулився до розпашілої огрядної молодиці:
Він їй казав:
-Ти знаєш, Маню, у моєму віці, такому як я
Вже байдуже, де, і коли, і з ким. Ти знаєш, Маню,
Мене накрутити – жодних проблем. Я відсипаю усім,
Хто попросить, своєї душі скарбів. Ти тільки лиш попроси…
Коли мене скрутить, то це вже, Маню, повний капєц.
Я гасаю, мов навіжений, мов залишений в полі пес,
І якщо ти потрапиш мені під руку, то я не ручаюсь.
Свобода, Маню, уже не манить, а просто єхидно сміється.
Гадаєш, як хочеш чогось, то воно неодмінно стається?
Ти знаєш, Маню, я слово «кохання» пишу без другої «н»,
Тому що нафіг вона потрібна, ця друга подвоєна літера,
якщо для справжнього щастя вистачить і однієї?
Ось така приблизно розмова сталась на тому весіллі.
Я підслухав її, тому що вийшов надвір, коли всі кутили.
І що тій Мані, якщо вона, ця Маня, просто сусідська корова,
Якщо людина людині – вовк, а корова – дає молоко, і тому
Вже на рівень вище. По суті, кожен наш діалог – це прихований
Моно- , а алкоголь, вжитий цим чоловіком, усе це викрив.
Коли ти стоїш під моїми дверима,
Така хитка і безжально щаслива
Найкраще – це попросити тебе піти
І ніколи, чуєш, ніколи не повертатись.
Тому що, коли мене скрутить, Маню,
То я не ручаюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447932
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.09.2013
автор: Олександр Ткачинський