Йду босоніж звиклим полем,
Помилішав білий світ.
Ох, замучений я болем,
Що збиравсь багато літ.
Викину я трохи пару,
Наберусь природних сил,
Віджену печальну хмару,
Що до себе не просив.
А травичка, ох, травичка
Дивовижна і м’яка,
Росянистая водичка
Ступні злегка обмива.
Заіржали поруч коні,
Випасається табун.
На зеленому роздоллі
Вільний вітер тобі кум.
Із села димок повіяв,
Палять люди бур’яни.
Босоногим поле зміряв,
Далі взутим треба йти.
06.09.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447985
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: С.Плекан