Вітер тихо, з весною в розмові,
Білий цвіт мов сніги розмітав,
На ніч пісню співав, так по волі,
Лише сам ні хвилини не спав.
Вітер тихо блукав між полями,
Він, здається, щось вічне шукав,
Те, про що люди мріють роками,
Те, що іншим так легко віддав.
Вітер тихо вплітав вербам ніжність,
Потім люто гілля обривав,
Розмінявши кохання на вічність,
Він блукав… Безкінечно блукав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447990
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: Людмила Мартиненко