Ось і осінь. Тільки надто рання,
тільки дощ, мов сльози на очах,
тільки марні будуть клопотання,
що, можливо, це чиясь остання
на людських знедолених шляхах.
І пора вдивлятись в це обличчя
здалеку. Не вгледіти за крок,
що не поміняла за сторіччя
риси екзальтованих жінок.
Пожурилась, гіркотою вмита,
над похмурим похороном доль,
що чекали бабиного літа;
душам, сподіваннями зігрітим,
устелила стежку між тополь;
виткалась по річці синім плесом;
одягла в тумани береги;
вперезала жовтим перевеслом
ночами простуджені луги;
роздала пташкам останні злаки,
свиснула вітрам і журавлям,
і на радість, а не за подяку
влаштувала свято школярам;
в прощу до селян на видноколі
простяглась палітрою пожеж
чагарями повз ділянки голі
на загривки клаптикових меж.
І хоч марно сперечатись з нею,
ми ще не опудала німі
у байдужій страдницькій юрмі.
На осінні паркові алеї
не пройти бульдозером зимі.
Осінь, осінь, пізніми ночами
наше літо не підстерігай.
Краще непрохідними стежками
обійди сльотою рідний край.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448026
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: I.Teрен